Вітаю Вас Гість!
Середа, 18.10.2017, 12:28
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Календар

«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Пошук

Форма входу


ПРАВИЛЬНЕ РАДІО

«Молоде радіо»


Сайт «Громадського радіо»


Сайт «Є! Радіо»


Сайт «Радіо Домівка»


«Радіо Рокс Україна»


Слухаємо тут:

«Громадське радіо»


«Є! UA Radio»

«Є! Rock Radio»

«Є! Hit Radio»


«Радіо Домівка»


«РадіоРокс»


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Календар України


Краснопілля у Web

Громадські та персональні сайти
Громадський портал Краснопілля Самотоївка в мережі Internet
Краснопілля. Край Слобожанський Краснопілля Інфо
Неофіційний сайт Миропілля Сайт «Миропілля.ua»
Гільдія редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської області Офіційний веб-сайт Пророко-Іллінської общини селища Угроїди
Вчора, сьогодні, завтра… Футбольна Краснопільщина
Сайт Український MIDI репозиторій

Офіційні сайти
Офіційний сайт Краснопільського району Офіційний сайт Краснопільської районної ради
Офіційний сайт Краснопільської ОТГ Сайт Краснопільського районного суду
Сторінка Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сторінка Органи та установи юстиції Краснопільського району
Веб-сторінка Краснопільського відділення поліції Офіційний сайт Миропільської ОТГ
Краснопільська селищна рада. Офіційний сайт

Сайти освітніх закладів
Відділ освіти Краснопільської РДА Сайт Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Краснопільська гімназія Краснопільський дитячий садок №3 «Дзвіночок»
Сайт Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Славгородська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Хмелівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Сайт Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Мезенівський НВК Бранцівський НВК
Краснопільський районний центр дитячої та юнацької творчості Миропільський навчально-виховний комплекс

Виробництво, послуги
Сайт Краснопільського держлісгоспу Сайт ПП «Комарницький»
Пасека Чехунова Б.И. Турагентство КрасТур
Садиба сільського зеленого туризму «Грунівська Січ» Сімейна пасіка Чернієвських
Сайт Сергія Ноженка Краснопільський агролісгосп


Краснопілля на карті
Krasnopillya google map
Krasnopillya google map

Наші відвідувачі (з 14.10.2009) free counters

Лінки
Безкоштовний каталог сайтів Каталог україномовних сайтів
Найкращі сторінки Сумщини


Мова – ДНК нації Українці в світі
Україна Incognita Україна на старовинних мапах
Рукотвори — інтернет-проект про народних майстрів «КОБЗА» - українці в Росії

Добре товариство
Зробимо Україну чистою!

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0

Архів записів

Головна » 2017 » Березень » 18 » “Хто, як не ми. Хто, як не я”
“Хто, як не ми. Хто, як не я”
14:32


Характер залишає відмітини на обличчі кожної людини. Очі часто називають відображенням душі і з цим поширеним твердженням згодні і мудреці старовини, і метри сучасної психології. Ні до перших, ні до других не маю жодного відношення, але коли у липні минулого року разом із страшною звісткою про загибель на російсько-українській війні нашого земляка Сергія Лисенка із Чернеччини отримав на електронку його фото, першою думкою, що промайнула в голові, була: "Надзвичайно добре обличчя, якісь сумні очі... Мабуть спокійної вдачі хлопець…". А ще через день був на його похороні, як завжди "автоматично" взяв із собою фотокамеру, довго вагався, чи варто нею користуватися на такому скорботному заході, та все ж зробив кілька знімків. А спілкування із знайомими Сергія підтвердили мої припущення про його характер: життєрадісний, порядний, щирий, позитивний та справжній - таким його запам'ятали односельці. Кажуть, що Сергій вирізнявся своєю простотою і людяністю. Згодом я не один місяць налаштовував себе на ймовірну зустріч із мамою Сергія - Ольгою Миколаївною: чи погодиться на зустріч, чи варто ятрити її душу спогадами? Зрештою ми зустрілися, нелегкою була наша розмова, мабуть одна з найважчих у моїй журналістській практиці. Та хіба вона могла бути іншою з жінкою, яка з різницею у місяць втратила дві найрідніші в своєму житті людини…

ЙТИ ГРАТИСЯ - ЯК ПОКАРАННЯ

Сергій народився 14 березня 1985 року у Сумах, де на той час жили і працювали його батьки. Родина мешкала в одному із робочих гуртожитків, там і пройшло дитинство хлопця. Ще змалечку він вирізнявся від однолітків спокійною вдачею, без особливої на то причини, бійок не влаштовував і намагався їх уникати.

"Сергій був домовитим хлопчиком, більшість часу проводив вдома, ніде особливо не рвався, все щось майстрував, ремонтував, обожнював конструктори різні. Із сестрою грався, - згадує Ольга Миколаївна. - У коридорах гуртожитку завжди було галасливо, дітей багато, а наш Сергій все в кімнаті. Інших дітей у вигляді дисциплінарного покарання заганяли додому, а ми свого навпаки - виганяли у коридор гратися".

Батьки Сергія родом із Чернеччини, тому хоч і працювали в місті, але завжди хотіли жити у селі, у власному будинку, а не у гуртожитку, працювати на землі. Коли Сергій закінчив сім класів, родина таки переїхала у Чернеччину. Завели чималеньке господарство, батько влаштувався водієм у місцеве господарство, Сергій пішов до сільської школи.
"Він для мене, як права рука був. Чоловік з ранку і до пізньої ночі на роботі, а ми з Сергієм увесь час удвох - і дров з лісу навозимо, сіна заготовимо, корів пасемо, на городі пораємося… Була сім'я, а в одну мить… немає… Сьогодні зайвий раз не хочу навіть у хату заходити…" - втираючи сльози згадує Ольга Миколаївна і мовчить кілька довгих хвилин…

Після строкової служби в армії Сергій довго намагався знайти справу до душі, працював у Сумах, їздив на заробітки у Росію, перебуваючи на обліку у центрі зайнятості, вивчився на водія і працював у місцевому товаристві. Згодом чергове скорочення і знову - на "шабашки" до Росії, аж поки директор ТОВ "Чернеччинське" Микола Якущенко при зустрічі не запросив знову на роботу, мовляв, приймай машину і працюй вдома, досить по світу мотатися. Життя налагоджувалося, а тут ще й синок у Сергія з Катею з'явився, здавалося, ось воно, просте людське щастя…

"ВСЕ НОРМАЛЬНО. У НАС НЕ СТРІЛЯЮТЬ!"

Що Сергія мобілізують до армії першим дізнався батько, якому зателефонували із сільської ради. Того ж дня Сергій поїхав до райвійськкомату за повісткою. Пройшов медичну комісію із позначкою "частково придатний", але це його не зупинило, "розвивати" тему і просити відстрочок не став, а вдома пояснив рідним коротко: "А що я дітям потім казати буду?" і травневого дня 2015 року вирушив боронити Україну…

"Вже будучи у Рівному на бойовому злагоджені у телефонних розмовах рвався скоріше на передову, казав: хто - як не ми, хто - як не я. По його голосу розуміли, що то для нього не просто красиві слова, то його переконання, - продовжує розповідь мама солдата. - Воював він за кілька кілометрів від Авдіївки, був зенітником, командиром відділення.

Телефонував із війни часто мені і сестрі, говорили багато про наші справи, про господарство, а про війну коротко - все нормально! Інколи під час розмови було чутно звуки вибухів, але Сергій заспокоював - то далеко. Як далеко, коли так добре чути? - питаю, а він знову - то далеко, у нас тут не стріляють… В той день, коли його не стало, останніми словами сина теж були - все нормально…".



І знову Ольга Миколаївна замовкає, дивиться у вікно, витирає сльози. Порушити цю важку тишу не наважиться мабуть, ніхто. У такі хвилини картаєш себе, свою професію, що хоч із благими намірами, але мусиш робити людині боляче… Але жінка, ніби відчуваючи мою ніяковість, не чекаючи запитань, продовжує свою невеселу розповідь, згадує, як Сергій розповідав про собаку, який приблукав до їх позиції, залюбки сприймав команду "на кухню", але не дуже любив пропозиції йти "на пост". Розповідав про зайця, який виходив з лісу і сидів біля позиції саме в дні його чергування. Але в один день Сергій зайця не побачив і засумував, бідкався, чи живий вухатий, а може собаки чи ворожа міна розірвали? Розповідав про нелегкі солдатські будні, про побутові умови і як радів, коли з товариства, в якому працював до війни, передали бензопилу, тож у вільні від служби години заготовляв дрова для побратимів, з якими обіцяв приїхати в гості після демобілізації.

"Він все бідкався, чи привезли мені додому дрова, як матері "атовця". За злою іронією долі привезли їх саме в той день, коли Сергія ховали… Його товариші по роботі потім мені їх попиляли, а я порубала тихенько, аби лише в хату не йти, - продовжує Ольга Миколаївна. - За увесь час служби на передовій у відпустку він так і не приїхав, пояснював, що людей не вистачає, то загострення на лінії зіткнення, то ще щось. Він готувався до демобілізації, якось прислав додому нову форму і берци. У телефонній розмові пояснив, що вже скоро додому, тож довоює у старій. А нову одягне вдома у перший робочий день, залізе під машину, вимаже в мастило і відразу викине далеко-далеко, щоб раз і назавжди забути про війну…

Так сталося, що востаннє Сергій приїздив додому на похорон до батька. Це для нього стало страшним потрясінням, адже у них була справжня чоловіча дружба. Батько дуже чекав на повернення сина, хвилювався за нього. Він був гарним водієм і сина цьому ремеслу навчив. Мріяв, що коли той прийде з війни, передасть йому свою вантажівку, а сам буде мені по господарству допомагати…Не дочекався… В той день він забрав посилку від Сергія, відвіз людей по роботі, а сам так в кабіні автомобіля і помер, не витримало серце… А йому ж лише 56 років було. Мені й зараз не віриться, що немає моїх Сергіїв, здається, десь поїхали удвох на машині і ось-ось повернуться… Після похорон батька спілкуватись із Сергієм часу у нас не було. Бачила, що йому дуже важко, навіть просила його виплакатись, а він все у собі тримав. Потім накупив сітки на огорожу, інших дрібниць, щоб відразу після дембеля, до якого залишалось трохи більше місяця, взятись до роботи. Та так все і залишилось…

Вранці, 3 липня, у день смерті Сергія, ми з ним поговорили. Він сказав, що щойно змінився і йде відпочивати. Я теж задрімала і мені приснилося, ніби Сергій падає у яму, а земля його присипає.. Тоді я не надала цьому значення, в обід того ж дня ми ще з ним поговорили, а увечері приїхали із військкомату і сказали, що немає вже у мене Сергія…".

СМЕРТЬ ГЕРОЯ: КОЛИ ЗАПИТАНЬ БІЛЬШЕ, ЧИМ ВІДПОВІДЕЙ



Мати Сергія Лисенка й сьогодні той трагічний день пам'ятає в подробицях, як розмовляла із сином обідньої пори, коли той був саме на посту і очікував на заміну, а вже через 20 хвилин їй зателефонувала донька і повідомила, що Сергій чомусь трубки вже не бере. Що сталося за ці 20 хвилин для рідних - таємниця.

"За однією із версій почався артобстріл, під час якого ніби загинуло троє хлопців. Сергій був без каски і отримав удар по голові, - стримуючи комок у горлі ділиться Ольга Миколаївна. - За першим висновком медиків причиною його смерті стала пухлина головного мозку невідомого походження. Не знаю і не буду стверджувати - був обстріл, чи не було, але з цим висновком я більш-менш згодна - за якихось обставин він ударився головою. Але вже у другому висновку лікарі написали, що причиною смерті став… панкреатит. Діагнози між собою кардинально різні, це вам будь-який лікар скаже.

Цікавилась у медиків, які пояснили, що запалення підшлункової супро-воджують сильні болі, а Сергій жодного разу на них не жалівся. Так, комісію він пройшов із позначкою "умовно придатний", інколи його турбував тиск, але це не завадило спочатку відслужити строкову службу, а потім більше року воювати на сході - і до останнього дня жодних претензій на здоров'я. Якщо справді Сергій загинув під час обстрілу, навіщо комусь це приховувати? Хіба що він вдарився головою при інших обставинах… Не думаю, що хлопці, з якими він воював, будуть вічно приховувати таємницю. Можливо колись, з часом, дізнаюсь правду, але навряд мені стане від неї легше… Знаю одне - мого сина, як і багатьох інших хлопців, забрала війна, кінця якій не видно …".
О. МОЦНИЙ.
Газета "Перемога"


Є новини, цікаві теми? Пишіть motsnyi1976@ukr.net Телефонуйте 050-064-94-14
Категорія: Незабутні імена | Переглядів: 366 | Додав: Спецкор | Теги: Краснополье, Чернеччина, Сергій Лисенко, Краснопільський район | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]