Вітаю Вас Гість!
Субота, 25.11.2017, 06:48
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Календар

Пошук

Форма входу


ПРАВИЛЬНЕ РАДІО

«Молоде радіо»


Сайт «Громадського радіо»


Сайт «Є! Радіо»


Сайт «Радіо Домівка»


«Радіо Рокс Україна»


Слухаємо тут:

«Громадське радіо»


«Є! UA Radio»

«Є! Rock Radio»

«Є! Hit Radio»


«Радіо Домівка»


«РадіоРокс»


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Календар України


Краснопілля у Web

Громадські та персональні сайти
Громадський портал Краснопілля Самотоївка в мережі Internet
Краснопілля. Край Слобожанський Краснопілля Інфо
Неофіційний сайт Миропілля Сайт «Миропілля.ua»
Гільдія редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської області Офіційний веб-сайт Пророко-Іллінської общини селища Угроїди
Вчора, сьогодні, завтра… Футбольна Краснопільщина
Сайт Український MIDI репозиторій

Офіційні сайти
Офіційний сайт Краснопільського району Офіційний сайт Краснопільської районної ради
Офіційний сайт Краснопільської ОТГ Сайт Краснопільського районного суду
Сторінка Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сторінка Органи та установи юстиції Краснопільського району
Веб-сторінка Краснопільського відділення поліції Офіційний сайт Миропільської ОТГ
Краснопільська селищна рада. Офіційний сайт

Сайти освітніх закладів
Відділ освіти Краснопільської РДА Сайт Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Краснопільська гімназія Краснопільський дитячий садок №3 «Дзвіночок»
Сайт Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Славгородська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Хмелівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Сайт Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Мезенівський НВК Бранцівський НВК
Краснопільський районний центр дитячої та юнацької творчості Миропільський навчально-виховний комплекс

Виробництво, послуги
Сайт Краснопільського держлісгоспу Сайт ПП «Комарницький»
Пасека Чехунова Б.И. Турагентство КрасТур
Садиба сільського зеленого туризму «Грунівська Січ» Сімейна пасіка Чернієвських
Сайт Сергія Ноженка Краснопільський агролісгосп


Краснопілля на карті
Krasnopillya google map
Krasnopillya google map

Наші відвідувачі (з 14.10.2009) free counters

Лінки
Безкоштовний каталог сайтів Каталог україномовних сайтів
Найкращі сторінки Сумщини


Мова – ДНК нації Українці в світі
Україна Incognita Україна на старовинних мапах
Рукотвори — інтернет-проект про народних майстрів «КОБЗА» - українці в Росії

Добре товариство
Зробимо Україну чистою!

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Розповіді про земляків » Долі людські

Петро Трохимович Христофоров: “Житуха моя терниста всю дорогу” (ПРОДОВЖЕННЯ)


ВСЕ ЗМІШАЛОСЬ- КОНІ, ЛЮДИ…

Таких, як Петро - вісімнадцятирічних юнаків, біля сільради зібралось більше десятка. В торбинці хліб, курка, шмат сала. З цією провізією та впевненістю, що війна ось-ось скінчиться, вирушили у Миропілля. У місцевій школі чекали своєї долі кілька тижнів, навіть засумувати встигли, що війна скінчиться без їх героїчних подвигів.

- Так "воювати" можна було хоч цілий рік: день спиш, а ввечері танці у клубі, - усміхається Петро Трохимович. - Ввійшли в кураж, що претензії почали висловлювати, мовляв, якщо ми мобілізовані, то чому на нас казенні харчі не передбачені?

А потім наказ, як грім серед ясного неба - за пару годин прибути в Краснопілля. Вирушили терміново, навіть з рідними не встигли проститися. Пішим маршем на Краснопілля, там таких новобранців зібралося чоловік чотириста. Знову кроком руш - на Славгород, перепочили і далі - Богодухів, повантажились у вагони й поїхали на Чугуїв. І ось тут я вперше відчув, що в країні відбувається щось вкрай важливе, трагічне. Люду з речовими мішками, військових, техніки, коней - сила силенна! Хто, кому і як дає раду в цьому мурашнику - не міг збагнути.

Але хтось в тому хаосі таки розбирався. Той "хтось" коротко зазначив: "Петро Христофоров - крок вперед! Артилерія!". Новоспечених артилеристів розквартирували в сараї, видали форму, представили командиру. Все добре, а ось гімнастерки сільському хлопцю не вистачило, тож замикав Петро шеренгу, як такий, що вдягнений не по Статуту. Через кілька днів новобранців вже ставили у караул охороняти секретні об'єкти.

Одного разу юнацька цікавість взяла гору над дисципліною, вирішив Петро перевірити, що ж таки він охороняє? Заглянув під брезент - а там купи нового офіцерського обмундирування! Словом, проблема з відсутністю гімнастерки була негайно вирішена.

- Чого гріха таїти, багато хлопців повтікали, в тому числі й миропільських, і мене на те діло підбивали, та я відмовився - з такою гімнастеркою показувати п'яти якось соромно, - усміхається дідусь. - Ох, поводили мене на допити, як земляка дезертирів, але знав я про них не більше "особистів", тож скоро залишили мене в спокої, більше того став я курсантом навчального дивізіону, бо трохи грамоти знав.

Як за селюком, закріпили за мною коней, які тягали 152 - міліметрові гаубиці. Отримав наказ доглядати коней не гірше за зброю. А чого не доглядати - овес першокласний їм виділяли… Але одна біда - йшли ми з тими кіньми не в наступ, а відступали у глиб країни.

Йшли в бік Воронежа. Про добірний овес вже не йшлося, та що там коні, коли люди по кілька днів харчів не бачили, а тут задощило, тож тягнули болотами солдати під добірний мат командирів на своїх плечах і знесилених коней, і гармати. Разом з тим ні на годину не припинялися навчання молодого поповнення.

- Пройшла чутка, що німці кинули десант на Вороніж, і нас туди - пора воювати. Зайняли оборону, розвернули гармати, але ворога так і не побачили, - розповідає Петро Трохимович. І не бачили ми німця аж до червня 1942 року, поки нас не перекинули під Сталінград. От там вже надивилися всього, на все життя вистачило…


В БОЯХ ЗА СТАЛІНГРАД

Оволодіння Сталінградом було вкрай важливим для Гітлера з кількох причин. Одна з основних полягала в тому, що Сталінград - велике індустріальне місто на березі Волги, по якій і вздовж якої пролягали стратегічно важливі маршрути, що з'єднували Центр Росії з південними регіонами СРСР, в тому числі Кавказом і Закавказзям. Таким чином, захоплення Сталінграда дозволило би Німеччині перерізати життєво необхідні для СРСР водні та наземні комунікації, надійно прикрити лівий фланг наступаючих на Кавказ сил і створити серйозні проблеми з постачанням частинам Червоної Армії.
У липні, коли німецькі наміри стали зрозумілі радянському командуванню, воно розробило плани з оборони Сталінграда. Для створення нового фронту оборони радянським військам після висунення з глибини доводилося з ходу займати позиції на місцевості, де були відсутні заздалегідь підготовлені оборонні рубежі. Більшість з'єднань Сталінградського фронту представляли собою нові формування, які ще не були належним чином збиті і, як правило, не мали бойового досвіду. З'єднання нашого героя - одне з таких. В таких умовах й отримав бойове хрещення артилерист Петро Христофоров.

- Німців підтримувала своя артилерія, а наші артилерійські батареї великого калібру діяли з східного берега Волги. Били так, що навіть загартований метал не витримував. Коли сонце сідало, можна було бачити розжарені до червоного стволи, а то гармати й просто заклинювали. Якось хотів підрахувати, скільки ж я за ті дні заліза підняв, якщо вага одного снаряда - 43 кілограми, а бронебійного - всі 57. Та так і не зміг, занадто великі числа виходять, - згадує про ті події ветеран. - Тричі наш підрозділ міняв назву, аж поки ми не стали частиною Донського фронту, який утворився 30 вересня 1942 року. У листопаді, після трьох місяців кривавої битви, німецькі війська нарешті досягли берегів Волги у центрі міста, захопивши його 90 %, і розділили наші війська, що залишилися, у двох невеликих котлах.
Крім того, крига на Волзі створила проблеми для поставок харчування для радянських військ.

Мені, як командиру відділення зв'язку, крига додавала своїх турбот. Вибухи, осколки, гострі краї криги постійно залишали наші частини без зв'язку. А наказ чіткий - зв'язок має бути! На пузі поповз берегом, помітив покинутий човник, на ньому встановив таку собі щоглу з проводом, щось ще там зметикував, одним словом моя конструкція дозволила забезпечити зв'язок між бригадами. За це й отримав перший орден Червоної Зірки.


"ДАВАЙТЕ БУДЕМО ЛЮДЬМИ"

А далі оборонні бої радянської армії за Сталінград переросли в наступальні, як наслідок - оточення і капітуляція німецьких військ.



- Ми звільнили Мариновку - село неподалік Сталінграду. В одній із хат знайшли в діжах замішане тісто - німці так швидко тікали, що не встигли його використати, - продовжує Петро Трохимович. - Напекли швиденько буханців, поховали по торбинах, вийшли на вулицю. А тут колони полонених німців гонять. Такі вони жалюгідні йдуть по морозу у лахмітті всякому, що й не розбереш, де солдати, а де офіцери. Бачу, що від голодухи очі вже позападали. Ніби й ворог йде, який ще вчора в тебе стріляв, друзів твоїх вбивав, але шкода мені їх стало. А може в ту мить згадав, як з отакими впалими від голоду очима в дитинстві селом блукав. Кажу хлопцям - давайте будемо людьми, віддамо їм наші буханці, а собі ще напечемо. І мої товариші, які ще вранці, на чому світ стоїть, кляли фашистів, полізли до торбинок…

Німецький офіцер, якому я простягнув хлібець, зняв з руки годинник і простягнув мені. На інтернаціональній мові, себто матюком, пояснюю, що мені той годинник не потрібен, а хліб даю просто так, з доброї волі. Так і стоїмо, один з одним жестами розмовляємо, аж поки інший німець, що проходив повз, на ледь зрозумілій російській пояснив: "Бери, солдат, ти добрий. Бери, бо все рівно відберуть". Я взяв і йшов з тим годинником аж до Одеси, де під час одного з боїв загубив…

Цей епізод війни - один із мільйонів, став переломним як в долі воюючих країн, так і солдат. Полонених німців погнали на схід, яким вони так марили і на якому мільйони знайшли свій кінець, радянські солдати вирушили на захід, звільняючи кілометр за кілометром своєї землі.

- Пішли в наступ в бік Ростова, звільнили Таганрог, Херсон, Маріуполь, Запоріжжя. У крижаній воді форсували Буг, який тієї весни, як на зло, розлився бозна куди. 30 березня звільнили Миколаїв. В пам'ять про це я сина назвав Миколою, - після кожного міста загинає пальці Петро Христофорович. - А вже 10 квітня німців із Одеси вибили.

Одеса! Красота! В Одесі і у війну був достаток! Лише одним вухом почули, що на пристані німці провіанту багато залишили. Голодна братва шустра - мерщій туди. Завантажились, у прямому сенсі, під зав'язку і крупами, і тушонкою, рисом, медом, цукром, шнапсом. А поласувати не вдалось - якийсь чин військовий повз наш обоз проїздив і наказав все висипати в канаву… Згадав я того офіцера і йому подібних у розгромленій, але звільненій Варшаві, коли вони на наших очах трофеї в Союз ешелонами відправляли…Я вам так скажу - війна війною, а людьми треба залишатись при будь-яких обставинах. Добре, хоч цукру тоді не помітив, гад. Ми той цукор аж у Німеччині доїдали. Та поки дійшли до Німеччини, багато чого побачити довелось: і геройського, і мерзен-ного, трагічного і кумедного…
О. МОЦНИЙ.
Далі буде.


Початок тут: http://krasnews.at.ua/publ....1-0-769

Джерело: http://krasnews.at.ua
Категорія: Долі людські | Додав: Спецкор (06.11.2017) | Автор: Олександр Моцний
Переглядів: 88 | Теги: голод, Петро Христофоров, долі людські, Запсілля, колективізація, Краснопільський район | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]