Вітаю Вас Гість!
Четвер, 24.08.2017, 02:22
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Календар

Пошук

Форма входу


ПРАВИЛЬНЕ РАДІО

«Молоде радіо»


Сайт «Громадського радіо»


Сайт «Є! Радіо»


Сайт «Радіо Домівка»


«Радіо Рокс Україна»


Слухаємо тут:

«Громадське радіо»


«Є! UA Radio»

«Є! Rock Radio»

«Є! Hit Radio»


«Радіо Домівка»


«РадіоРокс»


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Календар України


Краснопілля у Web

Громадські та персональні сайти
Громадський портал Краснопілля Самотоївка в мережі Internet
Краснопілля. Край Слобожанський Краснопілля Інфо
Неофіційний сайт Миропілля Сайт «Миропілля.ua»
Гільдія редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської області Офіційний веб-сайт Пророко-Іллінської общини селища Угроїди
Вчора, сьогодні, завтра… Футбольна Краснопільщина

Офіційні сайти
Офіційний сайт Краснопільського району Офіційний сайт Краснопільської районної ради
Краснопільська селищна рада. Офіційний сайт Сайт Краснопільського районного суду
Сторінка Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сторінка Органи та установи юстиції Краснопільського району
Веб-сторінка Краснопільського відділення поліції Офіційний сайт Миропільської сільської ради

Сайти освітніх закладів
Відділ освіти Краснопільської РДА Сайт Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Краснопільська гімназія Краснопільський дитячий садок №3 «Дзвіночок»
Сайт Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Славгородська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Хмелівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Сайт Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Мезенівський НВК Бранцівський НВК
Краснопільський районний центр дитячої та юнацької творчості Миропільський навчально-виховний комплекс

Виробництво, послуги
Сайт Краснопільського держлісгоспу Сайт ПП «Комарницький»
Пасека Чехунова Б.И. Турагентство КрасТур
Садиба сільського зеленого туризму «Грунівська Січ» Сімейна пасіка Чернієвських
Сайт Сергія Ноженка Краснопільський агролісгосп


Краснопілля на карті
Krasnopillya google map
Krasnopillya google map

Наші відвідувачі (з 14.10.2009) free counters

Лінки
Безкоштовний каталог сайтів Каталог україномовних сайтів
Найкращі сторінки Сумщини


Акція Спілкуйся рідною Мова – ДНК нації
Українці в світі Україна Incognita
Україна на старовинних мапах Рукотвори — інтернет-проект про народних майстрів
ХТО Ж ТОДІ, ЯК НЕ МИ, БРАТИ?!! «КОБЗА» - українці в Росії

Добре товариство
Зробимо Україну чистою!

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Розповіді про земляків » Наші у світах

Тетяна ЛАЗДА: "ДАВНО НЕ БУЛА ВДОМА"
"Слава Україні! Доброго дня, газета "Перемога"! Чи цікаво би вам було дізнатись, як живуть ваші земляки за межами України? Тетяна Лазда (Говорухіна), активіст Конгресу українців Латвії - народилась у Краснопільському районі в с. Наумівка. Пишіть, якщо цікаво, розповімо, поспілкуємось".

Що означає для журналіста отримати такого листа? Мабуть те саме, що для історика наткнутись на розгадку загадки скарбів гетьмана Павла Полуботка. Чи цікаво було б історику? Тож вже за пару хвилин строчив відповідь вельмишановному голові КУЛ (Конгресу Українців Латвії) Миколі Павлюку - автору інтригуючого послання.


МИ - НЕ СІРА РОСІЙСЬКОМОВНА МАСА

"Наша організація - Конгрес українців Латвії, створена у 2012 році, коли активісти української громади Латвії вже більш не хотіли бути "руськоязичною" масою в Латвії. З перших днів в організації працює Тетяна Лазда. Вона є ініціатором і організатором багатьох наших історично-мистецьких проектів, організатором і учасником акцій на підтримку України.



Громадською роботою в українській громаді Тетяна займається давно, 5 років очолювала товариство "Джерело" в Єлгаві, звідки пішла, бо пропутінській громаді і місцевій владі міста Єлгава не по душі була її участь в акціях проти російської агресії в Україні, - після налагодження контакту розповідає про діяльність Конгресу її йоголова Микола Павлюк. - Конгрес українців Латвії відправив в Україну 20 вантажівок з гуманітарною допомогою: ліки та інвентар для госпіталів та лікарень, взуття, одяг для населення, подарунки дітям в Маріуполь, військовим в АТО.





Тетяна разом з однодумцями ініціювала і втілила в життя проект "Вишиваємо Рушник українців Латвії", видання книги "Латиські народні казки" українською мовою, переклад яких здійснив теж українець, поет-перекладач Кость Оверченко.







За велику організаторську роботу по спорудженню пам'ятника Тарасові Шевченку в Ризі нагороджена Ювілейною медаллю "200 років Тарасу Шевченку".



За благочинність, активну громадську свідомість, організацію культурно-мистецьких заходів Тетяна Лазда має подяки і почесні грамоти від посольства України в Латвії, Міністерства культури України, Івано-Франківської міськради, митрополита Філарета, нагороджена Орденом Святої Варвари".


"КОЖНОЇ ВЕСНИ У СНАХ ПОВЕРТАЮСЬ У МОЮ НАУМІВКУ"

А далі було знайомство із самою пані Тетяною. Виявляється, вона давно стежить за життям рідної Краснопільщини завдяки сайту "Краснопілля. Край Слобо-жанський", тож заочно, виявляється, знайомі давненько.

"Давно не була вдома, та кожної весни у снах повертаюсь в мою Наумівку, в нашу хату з тополями під вікном і гойдалкою, зробленою батьком, де мамині квіти у дворі і бузок по всьому селу, де з динаміку на сосні біля клубу щовечора на все село розливається: "Хмуриться не надо, Лада", і голос наумівського "Левітана" дяді Толі Кремезного запрошує "на кіно".... - ділиться спогадами пані Тетяна. - Звісно, і Наумівка змінилась, і батьків давно нема, і друзі розсіялись по світам, і всі ми не тільки виросли, а й постаріли. Можливо колись, (як буду на пенсії) приїду в село весною, і не тільки я, а й ви, друзі мого дитинства - Віра Мигаль, Наташа Ляпа, Ліда Каурова, Галя Прокопова, Таня Кругляк, Іра Балабаєнко, Валя Гасай, Ніна Сіводіна, Льоша Григорюк, зустрітись, поговорити, згадати. Колись... Колись ми зберемось всі разом. Весною, бузковою порою.

Я росла звичайною радянською сільською дитиною. Дитячий садок, початкова школа, заводська бібліотека - улюблене місце, де можна було годинами вибирати книжки (бібліотекарка тітка Люба Хорошайлова дозволяла).

Жили досить бідно, батько - Говорухін Микола Олексійович - інвалід війни, на протезі, мав 2-гу неробочу групу і невеличку пенсію, мама Ганна Григорівна - отримала травму спини на відбудові заводу після війни, і хоч до пенсії працювала на заводі, підробляла тим, що шила жіночкам і дітям то спідничку, то плаття. Мама багато розповідала і про Наумівку, і про родичів, про голод 1932-го, після якого в багатодітній сім'ї залишились тільки троє старших дітей, а тато читав мені казки, а про себе не розказував нічого: "ще мала, підрости". В нього була медаль "За оборону Сталінграду", але про війну не розказував, читав книжки про війну, говорив, що написана неправда. 9 травня пив горілку і поминав своїх товаришів.

Коли я виросла - тата вже не було, і питати не було в кого. Вже у 2003 році в соцмережі мене знайшла донька двоюрідної сестри по татові. Ми з нею ніколи не бачились, вона розповіла, що діда і бабу - татових батьків (їм тоді було по 30 років), у 1933 розстріляли за доносом, як ворогів народу. Тато і його брат Іван (хлопці 8 і 10 років) виросли по добрим людям донського хутору, з клеймом "дітей ворогів народу". В 90-х роках на хутір прийшов лист з Москви про реабілітацію Дар'ї і Олексія, та ще інших хуторських донських козаків, розстріляних разом з ними.

А я, як і інші наумівські діти, росла жовтенятом-піонером, читала про Тимура і його команду, відмінно вчилась і кожного року отримувала Похвальні грамоти.

А потім 4-10 клас Угроїдської середньої школи, частіше - по шпалам, бо автобуси ходили не завжди, а по шпалам - можна було про все поговорити з подружками. Ми починали вчитись "по камчатках", за величезними, непідйом-ними партами, а вже у 8 клас пішли в новеньку, з модерновими партами, школу. Школа була така велика, така світла, така гарна! Я любила свою школу і з великою повагою, любов'ю згадую своїх однокласників і вчителів. Я не забула вас: Валя Удовиченко, Віра Прокопенко, Надя Михайліченко, Вітя Кекін, Таня Макарюк, Пушкалови Миколи - Іванович і Григорович, Люба Будко, Ніна Жерьобкіна, Ваня Соляник. Низький уклін Вам, мої вчителі Іван Васильович і Олександра Степанівна, Іван Арка-дієвич, Іван Петрович, Валентина Михай-лівна, Галина Опана-сівна, Марія Микитівна, Ліда Йосипів-на, Євген Сергійо-вич! Це тепер я розумію, що ви були звичайнісінькі люди, зі своїми турботами і горо-дами, зі своїми "доліками-недоліками", дещо сміш-ні, дещо наївні, але всі Ви любили нас, любили свою ро-боту, любили школу, хотіли навчити і вчили!

Нашого колоритного вчителя географії Кузьму Федоровича Маханьова згадую досить часто. Нам, 5 класникам, добре поставленим вчительським голосом він говорив: "Бережіть природу! Я вже того не застану, а ви питну воду будете купляти розлиту в пляшки!"

Певно, в кожної людини є, була, улюблена вчителька, у мене також - вчителька української мови і літератури Сокіл Галина Іванівна. Ми листувались з нею до останніх днів її життя, вона писала мені про угроїдські та наумівські новини, а я їй - про своє "закордонне" життя. Галина Іванівна вчила граматики, розказувала про Шевченка і Франка, а ще приносила нам збірочки віршів Василя Симоненка і Олександра Олеся.



З Симоненковим "Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину" та з вишитими Галиною Іванівною серветками вже тридцять років живу в Латвії.


НЕ ПОМИЛЯЙМОСЯ АНІ ДРУГОМ, АНІ ВОРОГОМ

Після закінчення Львівського торгово-економічного інституту кілька років працювала на Волині, а потім вийшла заміж за латиша і переїхала в Єлгаву. Тут народились і зросли мої діти, тут моя хата, з калиною і мальвами у дворі, хата, де щороку 23 і 24 серпня ми вивішуємо жовто-блакитний прапор.



Все життя працюю головним бухгалтером, після заготконтори на Волині працювала в науково-промисловому об'єднанні "Водполімер", потім в науково-дослідному інституті, тепер - у приватних підприємствах. Діти виросли, вивчились. Син з сім'єю живе в Ризі, а донька подорожує світом, зараз в Новій Зеландії.

А я вечорами вишиваю і мотаю мотанки. То в мене такий релакс між роботою і акціями та пікетами.



В Латвії проживає близько 50 тис. українців, майже в кожному великому містечку є українські товариства. Не тільки українські, а й білоруські, польські, російські, литовські; в Ризі ж багато різних національних товариств. В Єлгаві з 2004 року працює український культурний центр "Джерело", членом якого до 2015 року була і я.



Сказати, що все змінилось з 2013 року, з Майдану- не зовсім правильно, бо вже в 2011 році ми - ті, які через рік об'єднались в новій організації "Конгрес українців Латвії", почали розуміти, що ми не хочемо бути "руськомовною" нацією з совєтськими святами, що ми є українці, зі своєю мовою, історією, а не тільки з піснями під сало і горілку.
У вересні 2013 року показали у Ризі виставку Національного Музею Меморіал жертв Голодомору "Голодомор в Україні - геноцид проти українського народу".



На першу акцію до посольства України ми прийшли в день непідписання Януковичем у Вільнюсі угоди про асоціацію.



А 30 листопада, коли дізналися про побиття студентів, ми знову з українськими прапорами були під посольством України, нас було мало, десь 10-12 чоловік, падав сніг з дощем, не знаю, чи бачив нас хто з вікон посольства, та перехожі показували на нас пальцями, обзивали. Такими мокрими, нещасними і запам'ятались би собі, якби не група молодих людей, дівчат і хлопців з прапорами Латвії, які пришли й стали поруч. То вже пізніше ми взнали, що Україну прийшли підтримати члени молодіжної організації партії Національного об'єднання.

З того часу латиші - і молодь, і поважні віком, серед яких і депутати Сейму Латвії, і міністри, і вчені, і журналісти - завжди з нами на акціях підтримки Україні, та акціях протесту проти російської агресії.
Тоді ж нам латиші почали говорити, що вони взнали і зрозуміли, що в Латвії є українці, а не руськомовна сіра маса, що ми такі ж патріоти своєї землі, як і вони.

Наша організація - Конгрес українців Латвії - не політична, звичайна громадська організація, хіба що більш патріотична, ніж інші, існує на членські внески і пожертви. Ми організуємо свята, тематичні вечори, виставки, та на сьогодні - акції, пікети і волонтерська допомога залишаються приоритетами діяльності.

Хоч в Латвії близько 50 тис. українців, тих, хто приходить на акції - два, ну може три десятка. Є такі, які називать себе нейтральними - "нам все рівно, що буде з Україною", є зовсім пропутінські, є такі, що "ми любим Україну, але ми поза політикою". У 2013-14 роках ще намагались достукатись, пояснювати, потім зрозуміли, що не варто витрачати на те час, кожна людина за свої вчинки і невчинки відповідає перед Богом і перед своєю совістю.

Ми давно перестали рахувати, скільки акцій ми організували, і не знаємо, скільки ще буде. То в 2014 році після кожної думали: ну все, це остання. Конгрес українців Латвії зібрав і відправив в Україну 20 фур гуманітарної допомоги. В основному це медичні препарати і обладнання для госпіталів і лікарень, які передали нам зі Швеції, та одяг, взуття і дитячі речі.

Ми тісно працюємо з Фондом підтримки України, який організує лікування поранених бійців. Фонд очолює Яна Стрелєца (так трансформувалось українське прізвище Стрілець). Тато Яни -Леонід Стрілець, лікар-реаніматолог, родом зі Стрільців Білопільського району. Дякуючи Яні, в Латвії пораненим бійцям проведені мікро-хірургічні операції і продовжується спостереження і лікування.



Війна страшна, але вона привчає до вельми корисної звички: без жалю, неначе суху траву, викидати зі свого життя всіх тих, з ким виявилося не по дорозі. Не помиляймося ані другом, ані ворогом. Такі часи".
О. МОЦНИЙ.
Газета "Перемога"


Джерело: http://krasnews.at.ua
Категорія: Наші у світах | Додав: Спецкор (06.08.2017) | Автор: Олександр Моцний
Переглядів: 114 | Теги: Тетяна Лазда, Краснопілля, Наумівка, Конгрес Українців Латвії, земляки | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]