Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 21.11.2017, 01:38
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Календар

Пошук

Форма входу


ПРАВИЛЬНЕ РАДІО

«Молоде радіо»


Сайт «Громадського радіо»


Сайт «Є! Радіо»


Сайт «Радіо Домівка»


«Радіо Рокс Україна»


Слухаємо тут:

«Громадське радіо»


«Є! UA Radio»

«Є! Rock Radio»

«Є! Hit Radio»


«Радіо Домівка»


«РадіоРокс»


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Календар України


Краснопілля у Web

Громадські та персональні сайти
Громадський портал Краснопілля Самотоївка в мережі Internet
Краснопілля. Край Слобожанський Краснопілля Інфо
Неофіційний сайт Миропілля Сайт «Миропілля.ua»
Гільдія редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської області Офіційний веб-сайт Пророко-Іллінської общини селища Угроїди
Вчора, сьогодні, завтра… Футбольна Краснопільщина
Сайт Український MIDI репозиторій

Офіційні сайти
Офіційний сайт Краснопільського району Офіційний сайт Краснопільської районної ради
Офіційний сайт Краснопільської ОТГ Сайт Краснопільського районного суду
Сторінка Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сторінка Органи та установи юстиції Краснопільського району
Веб-сторінка Краснопільського відділення поліції Офіційний сайт Миропільської ОТГ
Краснопільська селищна рада. Офіційний сайт

Сайти освітніх закладів
Відділ освіти Краснопільської РДА Сайт Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Краснопільська гімназія Краснопільський дитячий садок №3 «Дзвіночок»
Сайт Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Славгородська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Хмелівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Сайт Хмелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Мезенівський НВК Бранцівський НВК
Краснопільський районний центр дитячої та юнацької творчості Миропільський навчально-виховний комплекс

Виробництво, послуги
Сайт Краснопільського держлісгоспу Сайт ПП «Комарницький»
Пасека Чехунова Б.И. Турагентство КрасТур
Садиба сільського зеленого туризму «Грунівська Січ» Сімейна пасіка Чернієвських
Сайт Сергія Ноженка Краснопільський агролісгосп


Краснопілля на карті
Krasnopillya google map
Krasnopillya google map

Наші відвідувачі (з 14.10.2009) free counters

Лінки
Безкоштовний каталог сайтів Каталог україномовних сайтів
Найкращі сторінки Сумщини


Мова – ДНК нації Українці в світі
Україна Incognita Україна на старовинних мапах
Рукотвори — інтернет-проект про народних майстрів «КОБЗА» - українці в Росії

Добре товариство
Зробимо Україну чистою!

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Життя краю » Больові точки

ЗОНА ПАМ'ЯТІ Частина п'ята. ПРИП'ЯТЬ. ПО ТОЙ БІК ЖИТТЯ


Занедбані місця мають сильне поле тяжіння. Кожному хочеться зазирнути по той бік життя, побачити, на що перетвориться світ без нас. Подорожуючи такими місцями Чорнобильської зони раптом ловиш себе на якійсь особливій, навіть блюзнірській цікавості. Хочеться дізнатися у всіх подробицях: як стався вибух, як люди покидали свої будинки, що відбувається з тваринами і рослинами в зоні відчуження, як руйнуються спорожнілі будинки. Найбільш ця цікавість бере гору над співчуттям у місті-привиді Прип'яті. Це величезний музей смерті - невидимою і всемогутньою: вона літає в свіжому повітрі, ховається за похиленими дверима, проходить крізь облуплені стіни і легко проникає в тіло.



Хоча поселення Прип'ять згадується в літописах в 1193-му році, саме місто дуже молоде - наймолодше в Україні. Офіційна дата заснування і фактична дата початку будівництва - 4 лютого 1970 року. Статус міста Прип'ять здобула в 1979 році. Молодим вважалося місто не лише за віком, приміром середній вік жителів був - 26 років. Місто створювалося з нуля і створювалося сучасним. Місто для інженерів з високим рівнем доходу. Ознаки цього можна помітити навіть через 31 рік хоча б по рештках дорогих меблів, розкиданих на вулицях, чи за частинам інтер'єру квартир, які простежуються через розбиті шибки перших поверхів.





Та це ми побачимо пізніше, а поки що на під'їзді до міста слухаємо про його минуле від Володимира Вербицького - працівника диспетчерської служби ДП "Чорнобильський спец комбінат".

- Із майже 50-ти тисяч населення міста, більше десяти тисяч складали діти і підлітки, - розповідає чоловік. - Тому в кожному мікрорайоні (а їх було шість) працювали по 2-3 дитячих садочки і по одній школі. Місто від початку створювалось комфортним для проживання. Архітектори, "награвшись" із багатоповерховими будівлями, прийшли до одностайного висновку, що найбільш оптимальними є так звані котеджні райони. Але довести до кінця задумане вони не встигли. Але за таким принципом збудоване нове місто енергетиків - Славутич. Все, приїхали, далі будемо пересуватись виключно пішки, тому будьте обережні в спорудах - небезпека обвалення вкрай висока, а ще стережіться моху, без потреби не ставайте на нього, не ставте рюкзаки і фотокамери.



Це застереження ми чули ще при в'їзді в зону. Мох, гриби і інші пористі структури, відмінно вбирають в себе будь-яку гидоту. А мох в парку розваг, за легендами, якийсь особливий, він увібрав дозу і тримає її довше, ніж передбачалося. Я не фахівець, скільки повинно бути - не знаю, але ми застосували дозиметр - "світить" від окремих кущів моху непогано - 100 мікрорентген (для порівняння - у Чорнобилі було 55, у Заліссі - лише 15). Але просто сказати - "не ступайте", коли практично всі доріжки і тротуари навколо - суцільний мох. Але "маневруємо" - цікавість бере верх над ймовірною небезпекою. Знаймомство з містом розпочинається.

Основною містобудівною ідеєю Прип'яті став так званий принцип "трикутної" забудови. Тодішні архітектори вважали, що це зручно в сенсі логістики і візуального сприйняття міського пейзажу. Можливо вони були праві, та сьогодні вулиці вже майже не вгадуються в лісі. Характерна риса міста: багато дерев, що впали. Дерева ростуть на тонкому шарі землі поверх асфальту. Коріння зовсім не йдуть углиб, тільки в ширину. У якийсь момент дерево перекидається, як іграшкове на плоскій підставці.



Інші дерева "чіпляються" за життя, пронизуючи стовбуром і гілками відразу кілька поверхів. Колись впадуть і вони, але разом із стінами. Раніше тут росло місто ... А тепер тут росте ліс.



- Місто в 50 тисяч жителів евакуювали всього за кілька годин. Напередодні жителів попереджали про евакуацію. Повідомлялося, що це буде нетривала міра, з собою рекомендували брати тільки документи. Через місяць жителям дозволили під наглядом повернутися і забрати якісь речі. Решту було або поховано, або зібрано в одному з великих магазинів міста і використовувалися вони співро-бітниками Зони надалі - розповідає Володимир Вербицький.
- Ви мабуть тут часто бували до аварії, раз так добре орієнтуєтесь у цих хащах?, - запитую у Володимира. Відповідь ставить мене у дещо неприємну ситуацію.

- Я тут працював і жив. Он мій будинок - майже без емоцій відповідає чоловік. Що відчуває ця людина, коли раз-по-раз повертається сюди, де колись вирувало щасливе і заможне, за радянськими мірками, життя? Мабуть щось схоже відчуває мій батько і сотні інших працівників "Агротехсервісу", споглядаючи на його руїни. Щось схоже відчувають тисячі працівників ферм ледь не у всіх селах країни. Між тим пауза у розмові затягується. Розуміючи це, Володимир продовжує екскурс у минуле свого рідного міста.



- Не те, щоб всі підприємства відразу ліквідували після аварії, деякі ще тривалий час працювали, - розповідає він. - Приміром, діяло наше управління дозиметричного контролю, діяло підприємство по збору і утилізації радіоактивних відходів, хімічні лабораторії. Ви будете здивовані, але сьогодні тут працює пральня, яка залишилась ще з тих часів. При союзі вона обслуговувала містян, а нині до неї звозять на прання спецодяг із зони. Згодом аварію науковці почали використовувати у своїх цілях для різноманітних досліджень, зокрема на місцевих теплицях вирощували для лабораторних досліджень овочі і рослини. Місто функціонувало до моменту прийняття рішення зняття з експлуатації ЧАЕС. Будинки без опалення погано переносять весну і осінь з добовими перепадами температури. Місто без людей було приречене.

І ось ми йдемо хащами Прип'яті. Пейзажі спонукають дивитись в різні боки не лише від цікавості, а й тому, що не покидає відчуття, що раптом із цих хащ може вискочити якийсь дикий звір. Ні, не вовк, а скажімо, зляканий лось чи зграя сполоханих диких кабанів.



Аж раптом перед очима постають… ведмеді. На щастя - не справжні. Їх кілька років на стіні одного з будинків досить реалістично зобразили сталкери.



Дістаємось центральної площі міста з адміністративними будівлями, будинком культури із символічною назвою "Енергетик".







На будинках - герб СРСР, на стовпах - зірки і стенди, які й досі інформують, що в якійсь там п'ятирічці місто житиме ще краще. Злою іронією виглядає напис величезними літерами на адмінбудівлі "Хай буде атом робітником, а не солдатом"… Через розбиті вікна побутової кімнати Палацу культури бачу скидані в купу портрети партійних лідерів.



Хто з них хто - не можуть вже пригадати більш старші мої колеги.



- Ось на цій площі біля Палацу культури ми востаннє святкували день гумору 1 квітня 1986 року. Було весело і гамірно, - ледь усміхається Володимир Вербицький. - Для містян це свято мало свій підтекст - Прип'ять окупувала армія комарів. Це - чи не єдина проблема колишнього міста. Місцеві навіть жартували, що комарі з'являлися у квітні і зникали аж у грудні.



За Палацом культури - парк відпочинку. Це своєрідна мекка для туристів. Знімки оглядового колеса та інших іржавих атракціонів вже облетіли увесь світ. Якщо ви, як і я, колись бачили кінохроніку із працюючими тут атракціонами - знайте, насправді офіційно парк жодного дня не працював.



Кінохроніка зафіксувала момент тестової перевірки. Атракціони зібрали в кінці 1985-го і всю зиму вони простояли увімкненими у повній "бойовій" готовності в очікуванні урочистого відкриття, яке мало відбутися 1 травня 1986 року. Але не судилося.

Найбільш брудні напрямки - на захід і на північ від станції, куди дув вітер в перші дні після аварії. Прип'ять розташована на північний захід від станції, і потрапила між цими "слідами", тому зараз тут можна цілком спокійно знаходитись. Середній фон в Прип'яті 60-70 мкр / год, місцями до 100-120 мкр / год. Одне з найбільш "брудних" місць міста - підвал лікарні, куди звалили одяг пожежників. Звідти до сих пір так світить, що туди не лазять навіть сталкери. Не полізли і ми.



Та й взагалі міська лікарня та поліклініка - оповита легендами. Це місце куди доставляли перших пожежних, постраждалих при гасінні. Всіх їх розподіляли в Москву і в Київ. У самій лікарні з опромінених ніхто не помер, але про лікарню ходять страшні розповіді, а по самій лікарні ніби ходять примари.


Ще одне легендарне місце Прип'яті: гора дитячих протигазів в одному з приміщень. Є байка, що заняття в школі тривали і діти займалися в протигазах. Цікаво, чи автор цієї байки сам протигаз одягав? Розгадка появи цієї купи проста. За радянськими нормативами в школі, як в об'єкті цивільної оборони, просто повинні були зберігатися протигази, в тому числі і дитячі. Хоча, тут я з автором байки погоджуся, дитячий протигаз - моторошне видовище, а тим більше їх гора.

Мій колега-редактор із Іванкова Павло Якович Смовж демонструє ще одну історію про одну із шкіл. Це не легенда, а правда. Коли стіна школи впала, відкрилась дивна картина.



Через діру можна побачити шкільну дошку, а по верх неї стенд із портретами "священної" трійці СРСР: Леніна, Маркса і Енгельса. Вітер той стенд пошматував, залишились лише портрет Енгельса і… відбиток-"негатив" на стіні Маркса. Ця картина чимось нагадує зображення Ісуса на відомій Туринській плащаниці. Згоден - порівняння не надто вдале, але сам факт вражає.



А закінчити цей розділ подорожі хочу спогадами нашого водія. Білопілець Сергій Муха разом з нашою групою відвідав Чорнобиль через 30 років служби там. У червні 1987 року у складі Сумської автоколони він разом із своїм товаришем, водієм автобуса з Білопільського автопарку Андрієм Сибіркою працювали в 30-ти кілометровій зоні.

- Ми возили ліквідаторів аварії автобусами з місця їх проживання до міста Чорнобиль. І виконували інші доручення щодо перевезень людей в зоні. Після цього відрядження я отримав статус учасника ліквідації ЧАЕС і з того часу ні разу не був у цих краях. Коли їхав сюди через 30 років, різні думки і почуття були... Згадував, де стояла наша автоколона, куди відвозили людей. Все зараз дуже змінилось. Від селища Зелений Мис, де жили багато років ліквідатори, сліду не лишилось. Місця, де стояли військові частини, заросли лісом.

У Прип'яті Сергій Олександрович разом з нашим супроводжуючим зайшли в одну з квартир, де до аварії мешкали його родичі.

- З квітня 1986 року моя рідня не була у своїй квартирі. Я сфотографував, що там залишилось. Люди в телефон розповідали мені до найменших подробиць, що і в якій кімнаті могло залишитись. Фактично все, про що вони говорили, збереглось.

Для мене ця поїздка - ніби машина часу. Я знову відчув те, що всі ми переживали 30 років тому, але повністю тоді не усвідомлюючи масштаби біди і наслідки трагедії. - розповідає Сергій Олександрович дорогою до останнього пункту нашої подорожі - Чорнобильської АЕС. Але про це вже в наступному номері газети.
О. МОЦНИЙ.


Початок тут:
http://krasnews.at.ua/publ....1-0-720
http://krasnews.at.ua/publ....1-0-723
http://krasnews.at.ua/publ....1-0-726
http://krasnews.at.ua/publ....1-0-730

Джерело: http://krasnews.at.ua
Категорія: Больові точки | Додав: Спецкор (12.07.2017) | Автор: Олександр Моцний
Переглядів: 111 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]